ГЕРОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ, ДІЯЧІ НАУКИ І ПОЛІТИКИ
Карпенко Віктор Степанович (народився 28 жовтня 1923 року в с.Іванівка Ставищенського району Київської області - помер 21 вересня 2003 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі). Український уролог, доктор медичних наук, професор.
Під час Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем в Червону Армію. У серпні 1943 року під час Курської битви став фельдшером танкового батальйону Кантемирівської дивізії. Брав участь у визволенні України, був тричі поранений, нагороджений бойовими нагородами. У 1957 році захистив кандидатську дисертацію. У 1961-1968 роках створив і очолив кардіохірургію в Донбасі. в 1968 році захиститв докторську дисертацію. В 1969 році призначений директором Київського науково-дослідного інституту урологію та нефрології МОЗ України. В 1969-1987 роках був головним урологом МОЗ УРСР. Автор понад 300 наукових праць. Науково-дослідницька, педагогічна, лікувальна і громадська робота Віктора Степановича стала вагомим внеском у розвиток сучасної хірургії та урології. Він особисто виконав понад 10 тис. хірургічних операцій. Заслужений діяч науки УРСР, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Леніна.
Шило Петро Андрійович (народився 9 грудня 1918 року в смт Ставище Київської області – помер 27 листопада 2000 року). Машинобудівник, інженер-конструктор.
Навчався в Розкішнянській школі. В 1939 році вступив до Київського індустріального інституту. З серпня 1942 року воював проти фашистів в складі партизанського загону ім.Чкалова. Після визволення Ставищенського району з січня по травень 1944 року очолював Ставищенську МТС. З 1944 по лютий 1947 року – студент-аспірант Київського політехнічного інституту. З 1947 по 1954 рік – інженер ОТК Київського заводу «Реле і автоматики». З 1954 по 1961 рік – головний інженер цього ж заводу. В 1962 році призначений директором Київського заводу «Реле і автоматики». З 1976 року – генеральний директор виробничого об’єднання «Точелектроприлад». За роки керівництва сприяв діяльності Ставищенського філіалу заводу «Точелектроприлад», надавав допомогу в розвитку соціальної інфраструктури Ставищенського району. З 1989 року – на заслуженому відпочинку. Похований у м.Києві.
Присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці; нагороджений двома орденами Леніна, медаллю "Серп і молот, орденами "Знак пошани", "Жовтневої революції", двома орденами "Трудового Червоного Прапора".
Кизима Іван Григорович (народився 10 березня 1933 року в с.Попружна Ставищенського району Київської області).
Працював у колгоспі ім.Чкалова (с.Попружна) бригадиром рільничої бригади, майже тридцять років, до виходу на пенсію, – головним агрономом.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 червня 1966 року за досягнуті успіхи в збільшенні виробництва і заготівель зернових культур удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений орденом Леніна та медаллю "Серп і молот".
Зленко Анатолій Максимович (народився 2 червня 1938 у смт Ставище Київської області — помер 1 березня 2021) — український дипломат, перший Міністр закордонних справ України.
Анатолій Максимович розпочав кар'єру дипломата в 1967 році, працюючи в структурах МЗС УРСР, потім - секретаріату ЮНЕСКО в Парижі. У 1983-1987 роках був постпредом УРСР при ЮНЕСКО, в 1997-2000 роках - постпредом уже незалежної України при ЮНЕСКО, поєднуючи цю посаду з місією посла України у Франції та Португалії. Зленко очолював українське зовнішньополітичне відомство в 1991-1994 і 2000-2003 роках. З 1994-го по 1997 роки – Постійний представник України при ООН. У 2004-2005 році представляв Україну в Комісії ООН з прав людини.
З 2010 року Зленко був віцепрезидентом Київського славістичного університету й очолював Інститут славістики та міжнародних відносин у структурі університету.
Анатолій Максимович видав понад 100 власних праць на міжнародну тематику. Добре володів англійською, іспанською, португальською, російською та французькою мовами.
Захоплювався живописом, фотографією, грав у теніс.
Нагороди
- Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (22 грудня 2017) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва України, багаторічну плідну дипломатичну діяльність та високий професіоналізм
- Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (22 січня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (30 травня 2008) — за значний особистий внесок у становлення та розвиток української дипломатичної служби, піднесення авторитету України на міжнародній арені
- Командорський хрест із зіркою ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)
- Орден «За заслуги» I ст. (2003), II ст. (1999), III ст. (1997)
- почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1.06.1988)
- Орден Почесного легіону (Франція, 1998)
- Орден Заслуг (Португалія, 1998)
- Орден Честі (Грузія, 2003)
