Орел Алла Петрівна
Орел Алла Петрівна народилась 12 березня 1943 року в селищі Ставище. Закінчила Уманський педагогічний інститут і декілька років працювала в Луганській області. Там з`явилися перші публікації в періодиці, хоч писати почала ще в старших класах. З 1975 року викладає математику в рідному Ставищі, в школі, де сама колись навчалася. ЇЇ поезія постійно друкується в районній газеті «Сільські обрії».
В районі знають також її пісні на музику Олега Антоняка, Ярослави Андрійчук, Раїси Поштар.
Діти, що виконували ці пісні, ставали переможцями обласних та Всеукраїнських пісенних конкурсів, нагороджувалися путівками до Іспанії та Німеччини.
Видано дві збірки поезій Алли Орел: «Віночок пісень» (1997) та «Роздуми» (2003), «Серцем і любов`ю» (2010). Збірка поезій «О, как сжимается шагрень..» (2013) розкриває ще одну грань таланту поетеси. Алла Орел прекрасно володіє російською мовою. Писати вірші російською для Алли Петрівни так само органічно, як і українською. Її поезії про непросте людське життя, про жіночу душу, мудру і мужню, люблячу і горду, уразливу, таємничу, непередбачувану.
Багатство думок, глибина і наповненість почуттів, різноманітність і досконалість художньої форми – ось характерні риси поезії Алли Орел.
***
Білі хризантеми на столі у мене
Не запалять вогник, не зігріють рук,
Темним візерунком листя їх зелене
Стишує – спиняє навіть часу стук.
Білі хризантеми – ні любов, ні зрада,
Ваших квітів мова – витончений стиль,
Не скажу ні слова про чесноти й вади,
Просто в моїм серці на сьогодні – штиль.
Білі хризантеми – зорі в час падіння,
Скільки б не яскріли, - їх уже нема…
Журиться легенда про любов осінню:
Біло – хризантемна в ній живе зима.
***
О, как мудра ты, осень, но печальна
Суровой неизбежностью зимы…
В теченьи наших дней была ли драма
Иль в этой жизни были только мы?
Так жизнь грустна порой непониманьем,
Лишь отблеск то, что светом быть должно,
В душе пожар, а речь глуха бездарно,
Опутана, как цепью, тишиной.
Нет оправданья глухоте душевной,
Что обрывает чувств высоких нить,
И холодно так в мире современном
На сквозняках непониманья жить.
О, как мудра ты, осень, но печально
Прозренье запоздалое твоё,
Ведь бремя мудрости не дарит тайны,
Лишь извлекает из души её.
***
