Іванчук Тетяна Костянтинівна
Іванчук Тетяна Костянтинівна народилася 22 вересня 1961 року в селі Красилівка Ставищенського району Київської області. Навчалася в Київському технікумі легкої промисловості.
Писати поетеса почала в ранній юності. Письменницьку діяльність поновила після тридцятирічної перерви в 2009 році.
В 2012 році вийшла друком перша книга поезій «Роса ріки». В травні 2015 року вийшла друга книга поезій « Там, де небо землю обняло». В листопаді 2018 року надрукована книга віршів для дітей «Кольорові віршенята».
Жодна з професій Тетяни Іванчук ніяк не пов’язана з літературою та мовою. Працювала на різних роботах. Зараз не працює, доглядає онуків, пише і співає їм колискові.
Тетяна Костянтинівна володар гран-прі літературно-мистецького фестивалю «Поетична зима-2011 р.,» в м. Біла Церква, дипломант II Міжнародного проект-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи»- 2016 р., володар звання «Майстер прози» фестивалю «Просто на Покрову»- 2017 року, лауреат премії «Радосинь» НСПУ- 2018 р. У 2018 нагодоржена орденом ВГО «Країна» «За розбудову України». У 2019 - дипломант І літературно - мистецького фестивалю імені Всеволода Нестайка, 2019 - дипломант Фестивалю-конкурсу поезії та авторської пісні імені Віктора Ізотова. 2020 року Тетяні Іванчук вручили пам'ятну медаль 3 ступеня " За меценатство" МДФ " Українська хата" , також цього року - Гранд-прі Київського четвертого міжнародного конкурсу-фестивалю " Причал на Поштовій"
Співавтор антологій « Материнська молитва. Українки – героям Майдану»-2014 р.,, «Помежи словом і століттям»- 2016р., « Радосині -25»-2017 р., «Тарас Шевченко крокує дорогами доби»-2017 р. Автор кількох десятків рецензій та пісень, друкувалася в журналах «Дніпро», « Дивослово» та багатьох періодичних виданнях.
Член Всеукраїнської творчої спілки «Літературний форум».
***
Заспіваю - і заплачу,
І зрадію, й засміюсь.
Так печаль свою неначе
Виллю рідному комусь.
Ніби радість довгождану
Поміж друзів розділю,
З дна криничного дістану
Воду - й душу закроплю.
Розів’юся сизим хмелем,
Злину чайкою в зірки,
Де під небом пісня стелить
Вишивані рушники.
І допоки пісня лине
І в полон серця бере,
Не загине Україна!
Україна не помре!
***
Пахне в хаті маленьким дитям.
Пахне так, наче пахне Богом.
Аж всміхається над порогом
Сонце – вічне тепло життя.
І дитятко всміхнеться теж
В той куток, де нема нікого,
Чи до янголів, чи до Бога,
Так, що щастю немає меж!
***
